Moon Litera

Ти будуєш своє життя із маленьких кусочків. Ти намагаєшся зібрати гарну картинку і вже в уяві будуєш, якою вона буде. Але приходить велика хвиля, яка перемішує всі кусочки, руйнує всі плани і часто тобі доводиться починати будувати все з початку. Бо сувора правда в тому, що наше життя не залежить тільки від наших рішень. Питання тільки в тому, чи скорить тебе стихія, чи наперекір всьому ти випливеш та покориш цю хвилю. Катерина йшла по великому міському проспекту та витирала сльози рукавом, розтираючи туш по обличчю...

Олена сиділа за своїм ноутбуком в невеликому кафе. Їй тільки принесли чашку кави і вона побачила, що на електронну пошту прийшов лист. Олена із радісним передчуттям зробила ковток та відкрила лист. Чергова компанія прислала їй відмову: «Шанована Олено! У вас дуже перспективний проект по будівництву наноміста на Місяці, але на жаль ми змушені відмовити вам, так як не впевнені, що він буде комерційно вигідним.» Олена розчаровано поставила чашку на стіл. На її очах з’явились краплинки сліз. Вона спробувала їх стримати, але емоції були сильнішими, тому вона їх просто змахнула...

Надія це зло чи добро? Надія додає нам сил боротись за майбутнє чи змушує марно витрачати сили? Звичайно, для кожної конкретної ситуації буде окрема відповідь, але якщо казати в загальному, то надії, як і всього, повинно бути в міру. З однієї сторони надія дає нам такий собі щит протистояти всім метеоритним дощам, а з іншої змушує боротись навіть тоді, коли вже давно потрібно вибрати інший шлях. Марина саме зараз думала, що ж зараз робить надія із ними? Вона, із чашкою гарячого напою в руках, дивилась...

Я сильно нервував, тому стискав руку дружини та намагався робити це не надто сильно. А от вона ні трохи не нервувала, так ніби це рядовий політ. Аліна спокійно собі роздивлялась хмари за вікном. Взагалі, їй в житті завжди вистачало сміливості і це я зрозумів ще в момент нашого знайомства. Тоді я був вже не зовсім художником-початківцем. В той день я вирушив на одну високу скалу, подивитись на захід сонця і хвилювання моря та знайти натхнення. Ще з дитинства, коли я впав з другого поверху в замет, я боявся висоти, тому ніколи не підходив близько до обриву...

Як тільки Вікторія побачила цю ракетну систему SpaceX BFR у неї перехопило дух. Вона стояла і просто дивилась на неї, стискаючи в руці ручку валізи. На платформі на посадку очікували декілька підлітків, які сперечались про потужність двигуна; бізнесмени в ділових костюмах; туристи: одні повертались додому, а інші тільки кудись вирушали; відомий блогер, якого оточили фанати, та інші люди. Зрештою оголосили посадку, тому Вікторія підійшла до сканерів. Перший по сітківці її ока визначив її особу та наявність квитка на цей рейс...

Таксі зупинилось і водій повідомив Лідії суму до оплати. Вона простягнула йому купюру та через хвилину забрала решту. А потім із важким серцем відчинила дверцята. Водій дістав із багажника її валізи. Він посміхнувся їй та побажав гарної дороги. Лідія подякувала та зайшла в середину вокзалу. До відправлення було ще 20 хвилин, тому вона присіла на лавочку та дістала із сумки квиток на Hyperloop до Львова та свої документи. Вся іронія була в тому, що із окраїни Києва по пробкам Лідія їхала до вокзалу трохи більше години, а Hyperloop доставить її із Києва до Львова за 35 хвилин...

Лідія із самого дитинства цінувала можливість вибору, не зважаючи на те, що її батько часто говорив, що у більшості випадках у нас є лише ілюзія вибору. Але ось зараз у неї не було навіть ілюзії. Суворі життєві обставини змушують її поступити тільки так. Лідія підійшла до вікна і побачила, що на площі зібралось декілька тисяч жителів міста. Велика частина підтримував її вибір, ще якійсь частині було особисто байдуже до її долі, їм хотілось зупинити війну, а це можна було зробити тільки уклавши шлюб із правителем трьох могутніх сузір’їв Орла, Лебедя та Тельця...

Аліна в черговий раз прийшла на берег моря та кинула у воду скляну пляшку, в середині якої була записка для її нареченого. В черговий раз Аліна попросила море повернути їй нареченого. Воно відповіло холодним вітерцем по шкірі Аліни. Рік тому в порту, що знаходиться неподалік, спустили на воду високотехнологічний корабель, який повинен був дослідити океан на цій новій екзопланеті. При розробці та будівництві корабля спеціалісти врахували різноманітні фактори та зробили його практично невразливим...

Марія поволі йшла, тримаючись за руку її чоловіка Олексія. Вони радісно одне одному посміхались, проте із жахом чекали на результати аналізів. Марія та Олексій підійшли до дитячої реанімації та привідкрили двері. До них вийшла медсестра та сказала, що вони можуть не надовго зайти до своєї доньки. Вони обмінялись радісними поглядами та увійшли в середину. Медсестра допомогла Марії дійти до кувезу, де лежала її донечка, а Олексій приніс для Марії стілець. Маленька зовсім крихітна дівчина спокійно сопіла та зовсім не уявляла через що пройшли її батьки, щоб вона з’явилась на світ...

Колись в дитинстві мама розповідала Людмилі та її сестрі Марині про різноманітних тварин, які протягом мільйонів років ухитрялись виживати та підлаштовуватись під природні умови, які постійно змінювались. Колись Людмила думала, що люди вже достатньо розвинулись і їх це не стосується. Проте тепер через роки Людмила бачить, що ті історії чудово описують події, що відбуваються. Людмила поглянула на їхнє спільне із Мариною фото, яке зробили ще коли їм було років по 18. Тоді в них було одне обличчя...

Як тільки загорілось зелене світло на світлофорі, Ірина зі всіх сил натиснула на педаль газу. Вечірня дорога була напівпустою, тому вона могла трохи перевищити дозволену швидкість та не боятись потрапити в аварію. Як тільки Ірина вийшла із ресторану, то спочатку вирішила просто покататись по місту та подумати. Проте тепер вона зрозуміла, що сьогодні їй потрібне особливе місце. Тому вона направила машину на виїзд із шумного міста. Ірина згадала, як гарно розпочинався цей день. Вранці вона отримала...

На небі майже не було хмаринок, тому сонце добряче нагріло повітря. Христина зняла свій шлем, і сонячні промінчики торкнулись її блідого обличчя. Вона на якусь мить зажмурилась, бо цієї кількості світла було більше, ніж дівчина могла сприйняти. Христина опустила голову та швидко закліпала. Минула якась хвилина, і її очі призвичаїлись до освітлення, яке було навколо. Вона вдихнула свіжого повітря на повні легені. А потім із моря подув легенький вітерець, створивши приємну прохолоду. Дівчина поставила шлем на найближчий кам і підійшла поближче до моря...